Українська влада екстраполюватиме модель керованої економіки на мікрорівень

У структурі управління державними фінансами, ключовим елементом якої є держбюджет, в 2010-му було передбачено унікальні елементи самобалансування. Наприклад, за офіційним прогнозом, дефіцит Пенсійного фонду мав сягнути астрономічної суми – 29,6 млрд грн. Цю проблему уряд і Верховна Рада розв’язали просто й ефективно: дозволили Держказначейству безвідсотково кредитувати ПФ у разі виникнення в нього поточних касових розривів. Зрозуміло, що застосування такого підходу можливе лише в командній економіці, але найболючіше соціальне питання своєчасної виплати пенсій 13,7 млн людям поважного віку 2010-го вирішили.

Низка статей держбюджету-2010 дозволяла уряду самостійно, у ручному режимі (без погодження з Верховною Радою) коригувати розмір державного боргу, а зовнішні та внутрішні позики, залучені понадпланово, спрямовувати на фінансування нагальних потреб і проектів. Такі права – мрія прем’єра чи міністра фінансів будь-якої держави, хоча можливі вони лише в керованій економіці. Цей підхід дає змогу за будь-яких умов виконувати головні бюджетні зобов’язання незалежно від стану виконання дохідної частини держбюджету. До того ж у межах співпраці з урядом МВФ може виділити Україні $15,2 млрд. Така модель управління зовнішніми запозиченнями буде застосована й 2011 року. Ефективність витрат – окрема тема. Лише констатую, що сам механізм не просто автоматично балансує державні фінанси, а й створює умови для стабільності курсу гривні. НБУ пишається, що в резервах держави достатньо валюти, щоб уникнути падіння гривні, й нібито ніхто не помічає того, що останні кілька місяців надходження валюти в Україну від експорту товарів та послуг менші за відплив від імпорту. Тобто курсові ризики є, проте їх нібито й немає.

Власне, прикладів такого жорсткого балансування державних фінансів можна наводити багато, зокрема й щодо активності податкової, яка забезпечує виведення грошей із реального сектору й дозволяє державі закачувати їх в інші сектори. Це заміщення – по- своєму геніальний макроекономічний задум в умовах кризи, оскільки, зокрема, дає уряду змогу витримувати всі параметри, погоджені з МВФ, що влаштовує останнього.

Отже, органи влади нібито готові до економічних викликів 2011 року: державні фінанси перебувають у жорсткому управлінні, бюджетні зобов’язання виконуються. Але питання полягає в тому, чи кореспондується така модель із ситуацією на внутрішньому ринку, як впливає на реальний, фінансовий сектори, на домогосподарства? Як-то кажуть, на кладовищі теж усе стабільно.

А ось намагання органів влади застосовувати командне управління щодо реальних економічних процесів – найбільша помилка, яка може призвести до колосальних проблем соціального характеру… Не в 2011 році. Гадаю, що до завершення Євро-2012 в Україні «все буде гаразд», адже ні українська, ні європейська, ні світова спільнота (футбол – свята справа!) не зацікавлена в дестабілізації ситуації, що поставило б під сумнів правильність вибору країни – організатора фінальної частини чемпіонату. Але що буде далі? Доведеться повертати борги (валовий зовнішній уже перевищив $104,5 млрд), і тут можуть виникнути серйозні проблеми.

До того ж динаміка ВВП України надзвичайно залежить від кон’юнктури на зовнішніх ринках, так само як і здатність влади підтримувати стабільність курсу нацвалюти. Виходом із ситуації певною мірою були б заходи, спрямовані на розвиток внутрішнього ринку, який у нас дуже вузький. Таких поки що не спостерігається. Є діаметральні, які свідчать про намагання уряду поширити модель керованої стабільності на мікрорівень. Я розумію, чому це робиться, – такий менталітет керівників виконавчої влади. Приміром, історія з Податковим кодексом засвідчила, що влада недостатньо усвідомлює необхідність створення умов для розвитку внутрішнього ринку як ключового чинника справжньої стабільності. Якщо, не дай Боже, в 2011-му на світових ринках почнуться катаклізми, то командне регулювання не допоможе. Зрозуміло, що для стимулювання економіки та розвитку інфраструктури державі теж

необхідні ресурси, але ж шукати їх потрібно не в реальному секторі, шалено розширюючи права податківців, надаючи можливість у будь-який час відвідувати підприємства. І не виводячи з тіні фонд оплати праці тих фірм, які сплачують податки й внески на загальних умовах. Хай там як парадоксально це звучить, але саме тіньова економіка дозволила країні відносно безболісно пережити 2008–2010 роки. Тиск на цю подушку в умовах нереформованої, перехідної економічної системи – помилка, що може призвести до соціальних негараздів.

Уряд мав би зосередитися в 2011-му на пошуку внутрішніх резервів у зовсім інших площинах… Наприклад, не поспішати звільняти від сплати податку на прибуток ті великі компанії, що виводять дивіденди в офшори, ціна питання – щонайменше 10 млрд грн на рік. Або, приміром, навести лад у наскрізь корумпованій системі державних закупівель – це колосальний ресурс, розумне освоєння якого дало б змогу підняти цілі галузі. Але, найімовірніше, до таких порад, як це було й раніше, не прислухаються. Як-то кажуть: поки грім не вдарить, мужик не перехреститься.

Віталій Мельничук

Віце-президент «КІНТО»